Якими вони були, ці 6 шість останніх років для українців? Важкими? Безумовно. Ці шість років, поки на сході країни лунають постріли, кожен з нас вчився. Хтось вчився тримати в руках зброю, хтось жити без близької людини, хтось спати під звуки пострілів, а хтось їсти глибоко в бліндажі. Нікого, абсолютно нікого не оминула війна у цій країні.
Чи задумувались ви над тим, чим займалось українське військо до 2014 року? Яким воно було, які у нього були потреби, бажання. Війна навчила українців чути військових, турбуватись про них, зростати разом з ними, дякувати їм...
Чи задумувались ви над тим, чим займалось українське військо до 2014 року? Яким воно було, які у нього були потреби, бажання. Війна навчила українців чути військових, турбуватись про них, зростати разом з ними, дякувати їм...
АТОнаслідки. Захід
16 липня 2014 року військовослужбовці 2 Галицької бригади Національної гвардії України виїхали на свою першу ротацію в місто Ізюм. Вони мали знання, вони мали вміння, але цього було не достатньо. Уже на той час було зрозуміло, що в тому варіанті, в якому ведеться війна, потрібні інші уміння. Час ішов, змінювалось озброєння, змінювались умови ведення бою. Стало зрозуміло й те, що навчитись цьому можна лише перейнявши закордонний досвід…
Як згадують військові, на той час забезпечення було мінімальне. Капелани й волонтери привозили форму, бронежилети, продукти, необхідні речі. До речі, саме тут гвардійці в один голос згадують полковника Андрія Соколенка. Кажуть, що він будь-де знаходив, як нагодувати бійців і чим, навіть, в зоні АТО.
Перші хвилі мобілізації і бригада отримує завдання розпочати заходи відмобілізування. За три хвилі мобілізації призвали 1042 військовослужбовці. Розміщувались і на території бригади, і на військовому стрільбищі. Чоловіки приходили хто в чому: у кросівках, в туфлях, хтось з наплічником, хтось з пакетом, але усі вони швидко готувалися їхати на фронт, для підкріплення.
Для бригади було створено 2 батальйони: сьомий та восьмий. Це були відважні хлопці, які жодного разу не ступили кроку назад, щоб повернутись додому. Вчителі, водії, кравці, муляри. Усі вони повинні були згадати те, чого їх навчали у військах десятки років тому.
Друга ротація була вже у жовтні. Третя – одразу після святкування Нового, 2015-го року. Ця поїздка була у Дебальцево. Тут біли і перші втрати. Під час несення служби на блокпосту в Дебальцеве близько 22 години 30 хвилин під час артилерійського обстрілу отримав поранення несумісні з життям стрілець солдат Дідушко Олег Анатолійович.
Через кілька днів ще одна втрата. Медичному підрозділу, до якого був прикомандирований начальник медичного пункту 7 стрілецького батальйону, поставлено завдання висунутись в район безпосереднього ведення бойових дій до Дебальцевого для надання медичної допомоги.
Близько 20 години 10 хвилин на шляху руху до місця виконання завдання медичний автомобіль, який рухався попереду натрапив на фугас. Капітан Кончевич Тарас Григорович, котрий їхав в медичному БТР позаду медичного автомобіля, висунувся для надання медичної допомоги пораненим та потрапив на засідку. У ході перестрілки капітан Кончевич загинув.
Близько 20 години 10 хвилин на шляху руху до місця виконання завдання медичний автомобіль, який рухався попереду натрапив на фугас. Капітан Кончевич Тарас Григорович, котрий їхав в медичному БТР позаду медичного автомобіля, висунувся для надання медичної допомоги пораненим та потрапив на засідку. У ході перестрілки капітан Кончевич загинув.
17 травня того ж року близько 11 години, під час слідування автомобілем волонтерів УАЗ (білого кольору), по вулиці Парусній, 127 в районі міста Попасна, Попаснянського району Луганської області, між 19 і 20 блокпостами, підірвались на некерованій фугасній міні військовослужбовці частини та волонтери.
У результаті підриву заступник командира частини з тилу – начальник тилу полковник Соколенко Андрій Аполлінарійович та водій 2-го автомобільного взводу автомобільної роти старший солдат за контрактом Попіль Іван Ігорович загинули. Пізніше полковнику Соколенко було надане звання Героя України та орден Золота Зірка.
Усього, за ці шість років, в зоні ООС на територіях Луганської та Донецької областей, побувало понад двы тисячі військовослужбовців бригади. Окрім того, що вони виконували там завдання, покладені на них обов’язком і законом, було і дещо інше, що вони згадують й досі.
Це дружба та підтримка людей, яких гвардійці зустрічали в зоні проведення антитерористичної операції. Гвардійці зустрічали разом з місцевими мешканцями Новорічні та Різдвяні свята, їли паски на Великдень, ласували дітей солодощами на День захисту дітей, передавали іграшки та книжки, проводили уроки мужності.
Одного разу кілька сімей з зони АТО приїздили до гвардійців бригади в гості на Новорічні свята. Разом з сім’ями військовослужбовців більшість вперше познайомилась з деякими українськими традиціями. А досвід, який отримали військовослужбовці бригади під час участі в АТО/ООС, не оцінюється лише бойовими навичками. Саме там починаєш цінувати дружбу, підтримку, довіру, кохання. Саме там починаються роздуми про те, що потрібно було зробити, аби зараз жити в мирі. І саме там приходить свідоме розуміння, хто ж насправді твій друг, а хто ворог.
Це дружба та підтримка людей, яких гвардійці зустрічали в зоні проведення антитерористичної операції. Гвардійці зустрічали разом з місцевими мешканцями Новорічні та Різдвяні свята, їли паски на Великдень, ласували дітей солодощами на День захисту дітей, передавали іграшки та книжки, проводили уроки мужності.
Одного разу кілька сімей з зони АТО приїздили до гвардійців бригади в гості на Новорічні свята. Разом з сім’ями військовослужбовців більшість вперше познайомилась з деякими українськими традиціями. А досвід, який отримали військовослужбовці бригади під час участі в АТО/ООС, не оцінюється лише бойовими навичками. Саме там починаєш цінувати дружбу, підтримку, довіру, кохання. Саме там починаються роздуми про те, що потрібно було зробити, аби зараз жити в мирі. І саме там приходить свідоме розуміння, хто ж насправді твій друг, а хто ворог.
Історія батальйону генерал-майора Сергія Кульчицького: хлопці з півночі
2014 року перші 500 бійців-добровольців Самооборони Майдану прибули на полігон Нові Петрівці для формування першого добровольчого батальйону. Пізніше батальйон був названий на честь Героя України, генерал-майора Сергія Кульчицького, який керував бойовим навчанням і злагодженням добровольців та загинув під час виконання бойового завдання неподалік гори Карачун, що у Слов’янську.
2014 року перші 500 бійців-добровольців Самооборони Майдану прибули на полігон Нові Петрівці для формування першого добровольчого батальйону. Пізніше батальйон був названий на честь Героя України, генерал-майора Сергія Кульчицького, який керував бойовим навчанням і злагодженням добровольців та загинув під час виконання бойового завдання неподалік гори Карачун, що у Слов’янську.
Нині підрозділ виконує службово-бойові завдання в зоні проведення антитерористичної операції, проходить злагодження та відновлює боєздатність. Бійці батальйону є ідейними українськими патріотами і займають активну і принципову позицію, спільно з волонтерами допомагають місцевому населенню!
Молодший лейтенант Роман Ціпух брав участь у визволенні Слов’янська, Дебальцево, Красного Лиману, Краматорська та багатьох населених пунктів Донецької та Луганської областей.
Зараз гвардієць служить в батальйоні оперативного призначення імені героя України генерал-майора Сергія Кульчицького та разом з побратимами продовжує виконувати службово-бойові завдання в районі проведення операції Об’єднаних сил.
Роман Ціпух за освітою інженер, багато років працював звукорежисером-оператором в столичному Палаці Спорту, де організовував якісне звучання багатьох артистів української естради. Потім юніт-менеджером великої страхової фірми, де у його підпорядкуванні було понад двісті п’ятдесят працівників. Та події 2014 року назавжди змінили звук на кулю.
Спочатку активіст Майдану, згодом – доброволець І батальйону оперативного призначення.
Зараз гвардієць служить в батальйоні оперативного призначення імені героя України генерал-майора Сергія Кульчицького та разом з побратимами продовжує виконувати службово-бойові завдання в районі проведення операції Об’єднаних сил.
Роман Ціпух за освітою інженер, багато років працював звукорежисером-оператором в столичному Палаці Спорту, де організовував якісне звучання багатьох артистів української естради. Потім юніт-менеджером великої страхової фірми, де у його підпорядкуванні було понад двісті п’ятдесят працівників. Та події 2014 року назавжди змінили звук на кулю.
Спочатку активіст Майдану, згодом – доброволець І батальйону оперативного призначення.
"Ми з дружиною вийшли на майдан: я в 15 сотню, вона - в молитовний намет. Події того часу назавжди залишаться в моїй пам’яті. Коли ситуація стала критичною і я зрозумів, що в Україну «прийшла» справжня війна, то прийняв рішення їхати… Їхати, щоб захищати свою землю, свою родину, свій народ. Я відвідував церкву, багато молився і допомагав в храмі під час Богослужінь.
Тому коли зібрався воювати – підійшов до священника і сказав про своє рішення. Пояснив, що має знання, досвід і може бути корисним в бою. Той його підтримав і благословив…
"Чи було страшно? Звичайно! Але тільки перших кілька хвилин, потім організм наче сам відчув, що потрібно згрупуватися, усі відчуття загострилися. Я розумів, що відповідаю не лише за своє життя, а й за життя своїх товаришів.
Дружина знала де я. Після одного бою я їй подзвонив і сказав, де лежали відкладені гроші. Були моменти, коли думав, що не повернусь вже назад живим", – голос Романа змінився, а погляд став суворим.
Тому коли зібрався воювати – підійшов до священника і сказав про своє рішення. Пояснив, що має знання, досвід і може бути корисним в бою. Той його підтримав і благословив…
"Чи було страшно? Звичайно! Але тільки перших кілька хвилин, потім організм наче сам відчув, що потрібно згрупуватися, усі відчуття загострилися. Я розумів, що відповідаю не лише за своє життя, а й за життя своїх товаришів.
Дружина знала де я. Після одного бою я їй подзвонив і сказав, де лежали відкладені гроші. Були моменти, коли думав, що не повернусь вже назад живим", – голос Романа змінився, а погляд став суворим.
Він каже, що добре пам’ятає той день, коли ми дізналися, що генерал Кульчицький та ще одинадцять побратимів загинули. 29 травня 2014 р. бойовики підбили вертоліт МІ-8, який повертався після розвантаження продуктів на блокпост.
"Це була особлива людина, батько, наставник. Всі хто знали генерал-майора Сергія Петровича Кульчицького мене зрозуміють. О, як же Вам передати, з яким особливим настроєм ми йшли у бій…"
Генерал Кульчицький, чиє ім’я носить підрозділ, не був безпосереднім командиром батальйону. Та саме він зробив неоціненний вклад в справу формування добровольчих підрозділів в складі НГУ, перебуваючи на фронті разом з бійцями батальйону з перших днів.
Наразі батальйон входить до складу Північного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України та продовжує виконувати завдання за призначенням в районі проведення операції Об’єднаних сил.
"Це була особлива людина, батько, наставник. Всі хто знали генерал-майора Сергія Петровича Кульчицького мене зрозуміють. О, як же Вам передати, з яким особливим настроєм ми йшли у бій…"
Генерал Кульчицький, чиє ім’я носить підрозділ, не був безпосереднім командиром батальйону. Та саме він зробив неоціненний вклад в справу формування добровольчих підрозділів в складі НГУ, перебуваючи на фронті разом з бійцями батальйону з перших днів.
Наразі батальйон входить до складу Північного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України та продовжує виконувати завдання за призначенням в районі проведення операції Об’єднаних сил.
СХОЖІ МАТЕРІАЛИ
