Національна гвардія України
Автори: Дар'я Смагіна, Сергій Шенклян
Координаторка: Анастасія Салашна
Наші військові медики підтримують світову тенденцію «Лікарі світу за мир» 6 серпня та розповіли про мотивацію їхати на передову. І чому для них мир такий же хиткий як і життя людини далі у нашій історії...
Активна громадянська позиція в Україні щодо медиків стартувала не з подій спричинених коронавірусом, а від початку Революції Гідності. Саме тоді інтелігенти в білих халатах стали на захист миру і життя сотень українців, які ловили ворожі кулі та бруківку і отримували кийками по голові. Українські медики – від санітара до головних лікарів столичних госпіталів відчули біль нації і повстали у боротьбі за життя.
Ті крижані атоми крові та звуки коктейлів Молотова змінили побут та цінності докторів, звідтоді вони чатують кожну загрозу своєму народові, яка погрожує винищенням.
Фельдшер там, де більше роботи
Лікарі на війні. Вони йшли витягувати поранених, не спали по кілька діб, брали відповідальність за життя одних, приховуючи курйозність обставин перед іншими… Вони не могли говорити всю правду перших днів, щоб не шокувати хворих і керівництво військової структури, у якій перебували.
Тихо брали аптечку, якій бракувало комплектації та ледь не щодня дивилися в очі смерті. А поза тим, не забували про службові обов’язки: шикування, звітність, бойова підготовка, відрядження, а поряд з тим стрес, невизначеність і ті, хто благає про життя…
Серед тих, хто тоді рятував бійців, фельдшер медичної частини в Національній академії Нацгвардії старшина Денис Скорик.
Лікарі на війні. Вони йшли витягувати поранених, не спали по кілька діб, брали відповідальність за життя одних, приховуючи курйозність обставин перед іншими… Вони не могли говорити всю правду перших днів, щоб не шокувати хворих і керівництво військової структури, у якій перебували.
Тихо брали аптечку, якій бракувало комплектації та ледь не щодня дивилися в очі смерті. А поза тим, не забували про службові обов’язки: шикування, звітність, бойова підготовка, відрядження, а поряд з тим стрес, невизначеність і ті, хто благає про життя…
Серед тих, хто тоді рятував бійців, фельдшер медичної частини в Національній академії Нацгвардії старшина Денис Скорик.
“
Смак та необхідність своєї професії я відчув ще навчаючись у Вовчанському медичному коледжі на фельдшерському відділенні. Під час навчання ми проходили практику у різних відділеннях. Але мені подобалося практикувати саме в хірургічних та опікових, там, де більше роботи".
Після закінчення медичного коледжу Денис Скорик був призваний на військову службу в Збройні Сили України. Там він служив і був позаштатним фельдшером. Після року служби у Збройних Силах, у 2011-му Денису запропонували посаду в Академії Нацгвардії фельдшером.
У 2014 році, коли розгорталася війна, Денис зрозумів, що як справжній патріот має їхати на передову разом з військовослужбовцями Академії.
У 2014 році, коли розгорталася війна, Денис зрозумів, що як справжній патріот має їхати на передову разом з військовослужбовцями Академії.
“
Наша військова база була за містом Ізюм. Я працював на медичному БТР. Коли були бої за Слов’янськ, ми їздили допомагати військовим як з Нацгвардії, так і Збройних Сил України. Поранених ми відвозили з поля бою на безпечну відстань. Ми повинні були зупинити кровотечу, обробити рани, а тоді до нас виїжджали лікарі на військовій машині швидкої допомоги та забирали в нас поранених і відвозили до лікарні міста Ізюм".
Слов’янськ, Ямпіль, Краматорськ, Комишуваха. У районі проведення бойових дій наш герой пробув майже рік. Для нього було честю рятувати поранених. Чоловік згадує про пережите не вельми охоче.
“
Легких поранень на початковій фазі АТО не було, тому що були мінометні обстріли та підриви на фугасах. Переважно – це осколкові поранення з сильною кровотечою. Мінно-вибухові поранення супроводжувалися ампутацією кінцівок. Там я зрозумів, що ціну життя виміряти неможливо, адже лікар – це той самий воїн, у якого найпідступніший ворог – смерть", – пригадує чоловік.
У 2016 році Денис Скорик протягом 4 місяців навчався на курсах з тактичної медицини у навчальному центрі НГУ на Львівщині. Гвардієць закінчив курси за протоколом НАТО – ТССС МР (Tactical Combat Casualty Care for Medical Personnel – надання медичної допомоги пораненим на полі бою).
У 2016 році Денис Скорик протягом 4 місяців навчався на курсах з тактичної медицини у навчальному центрі НГУ на Львівщині. Гвардієць закінчив курси за протоколом НАТО – ТССС МР (Tactical Combat Casualty Care for Medical Personnel – надання медичної допомоги пораненим на полі бою).
“
Я вважаю, що якість медицини у нашій країні з початком операції Об’єднаних сил покращилася. Сучасні гемостатичні засоби, бандажі – це все стало нам доступним. Ми почали застосовувати армійський турнікет CAT. Він є зручним у застосуванні та ефективним при зупинці артеріальної кровотечі верхніх та нижніх кінцівок", – запевняє Денис.
Поєднувати білий халат з одностроєм нацгвардійця – непросто. Як і у всіх, бувають складні моменти, але все ж я пишаюся своїм вибором. Одне я зрозумів точно, що українці – сильна духом нація. Ми дамо раду усьому, що стається, бо пандемія чи війна йде від розуму, а порятунок ближнього від серця. За цим майбутнє світу…"
Поєднувати білий халат з одностроєм нацгвардійця – непросто. Як і у всіх, бувають складні моменти, але все ж я пишаюся своїм вибором. Одне я зрозумів точно, що українці – сильна духом нація. Ми дамо раду усьому, що стається, бо пандемія чи війна йде від розуму, а порятунок ближнього від серця. За цим майбутнє світу…"
Безапеляційний борець
Прапорщик Вікторія Мосієнко фельдшер 2-го патрульного батальйону військової частини 3036 Національної гвардії України з 2012-го.
Якщо випадково зустріти її на вулиці, то ніколи не здогадаєшся, чим вона займається, і який міцний стержень має всередині. Але коли Вікторія згадує свою роботу – її погляд може опалити жаром запеклого бою і водночас промерзлим вітром Донбасу.
“
До військової служби я працювала медичною сестрою в лікарні імені Мечникова, в Дніпрі, у відділенні щелепно-лицьової хірургії, до того - фельдшером на великому промисловому підприємстві, тому до Національної гвардії я призвалася вже досвідченим фахівцем".
До служби у Національній гвардії, Вікторія переконує, теж відчувала себе воїном, безапеляційним борцем за людські життя, за чиєсь щасливе дитинство, здорову сім’ю і поважну старість.
У дитинстві каже, була хворобливою дитиною і багато часу проводила в лікарнях. Із року в рік уколи, крапельниці, постійні стаціонари. Мабуть, підсвідомість чи доля зіграли свою роль на шляху до військової медичної кар’єри.
“
У 2014 році мені пощастило поїхати у зону бойових дій в першій ротації. Так, я кажу пощастило, хоча це насправді було страшно, але це неоціненний досвід для медика, випробування власних можливостей".
У 2014-2015 роках жінці довелося пройти майже всю передову. Вона брала участь в бойових діях у населених пунктах Попасна, Ізюм, Лисичанськ, Первомайське.
У 2014-2015 роках жінці довелося пройти майже всю передову. Вона брала участь в бойових діях у населених пунктах Попасна, Ізюм, Лисичанськ, Первомайське.
“
У мирний час у лікарів роботи непочатий край. Віруси, онкологія, вроджені захворювання, травми - життя недосконале, а людський організм дуже вразливий.
З усього світу медики щоденно працюють на виснаження. Що вже казати про війну… Війна підступна, вона обирає кращих нації – здорових, сильних, найчастіше молодих людей і норовить забрати їхнє життя або здоров'я. І як правило, назавжди".
Найяскравіші спогади тих років – це коли після звільнення окупованої території до наших гвардійців чергами приходили місцеві. Вони йшли за медичною допомогою, в основному це були діти і люди похилого віку.
Каже, що тоді, як і зараз в окупованих містах і селах медичні заклади не працювали, або були захоплені терористами для своїх потреб.
Вікторія згадує, як їй доводилося практично відкривати приймальний кабінет у військовому медичному автомобілі, перед яким з самого ранку формували черги цивільні.
З усього світу медики щоденно працюють на виснаження. Що вже казати про війну… Війна підступна, вона обирає кращих нації – здорових, сильних, найчастіше молодих людей і норовить забрати їхнє життя або здоров'я. І як правило, назавжди".
Найяскравіші спогади тих років – це коли після звільнення окупованої території до наших гвардійців чергами приходили місцеві. Вони йшли за медичною допомогою, в основному це були діти і люди похилого віку.
Каже, що тоді, як і зараз в окупованих містах і селах медичні заклади не працювали, або були захоплені терористами для своїх потреб.
Вікторія згадує, як їй доводилося практично відкривати приймальний кабінет у військовому медичному автомобілі, перед яким з самого ранку формували черги цивільні.
“
Тоді місцевим жителям нікуди було звертатись за допомогою, і тут приходили ми. Медикаменти доводилося роздавати людям наші, військові. Відпочити було ніколи. Не кажучи про стрес після бою за визволення міста, про негайну допомогу, евакуацію поранених гвардійців, підготовку до наступу. За це ніхто нічого не доплачував. Працювала поки тримали ноги".
Вікторія говорить, що саме на війні вона зрозуміла, що немає чужої біди на своїй землі. Як досвідчений медик, знала, що не буває "чужих" поранених і вбитих, і не можна відмовити стікаючій кров’ю людині, щоб не казала пропаганда.
Сьогодні ж її головне завдання – навчити гвардійців навикам першої допомоги на полі бою, це її інструмент боротьби проти смерті, щоб кожен солдат і офіцер Національної гвардії України міг допомогти собі і товаришу в лиху годину.
Вікторія говорить, що саме на війні вона зрозуміла, що немає чужої біди на своїй землі. Як досвідчений медик, знала, що не буває "чужих" поранених і вбитих, і не можна відмовити стікаючій кров’ю людині, щоб не казала пропаганда.
Сьогодні ж її головне завдання – навчити гвардійців навикам першої допомоги на полі бою, це її інструмент боротьби проти смерті, щоб кожен солдат і офіцер Національної гвардії України міг допомогти собі і товаришу в лиху годину.
“
Під час запеклого бою постраждалих багато, а лікарів або не вистачає, або вони фізично не мають змоги негайно допомогти. Я вважаю своїм обов'язком ділитися знаннями і навиками".
На заняттях з особовим складом військової частини, особливо з тими, хто відряджається до району проведення операції Об'єднаних сил, вона тренує кожного до відмінного результата.
Теорія і практика, порядок дій за різних поранень, тампонування, перев'язки, реанімаційні заходи – її військові учні виконують із закритими очима.
На заняттях з особовим складом військової частини, особливо з тими, хто відряджається до району проведення операції Об'єднаних сил, вона тренує кожного до відмінного результата.
Теорія і практика, порядок дій за різних поранень, тампонування, перев'язки, реанімаційні заходи – її військові учні виконують із закритими очима.
“
Комусь здається це занадто суворим, але медицина і є сувора штука. А війна - тим паче. Після ураження ворожою кулею, або уламком снаряда чи гранати, на жаль, янгол з небес не спуститься, щоб тебе врятувати. Прийдуть такі як я. Якщо будуть там і знатимуть, що робити – черговий українець виживе…", – з такими словами Вікторія збирає речі та вкотре готується на ротацію.
Після подій 2014-2015 року вона не сидить вдома. У складі бойового підрозділу НГУ більшість часу проводить в ООС, тому у нас мало шансів зустріти її у натовпі людей.
СХОЖІ МАТЕРІАЛИ
